Дозвілля працівників УДКСУ у Бородянському районі Київської області

Як відомо ефективна робота колективу складається з багатьох мотивуючих елементів, котрі в міру набору своїх важелів впливають на продуктивність праці. Однією з основних мотивуючих ланок в системі управління виступає задоволення можливості спільного дозвілля серед колег, зокрема подорожей. Адже набуття багажу приємних вражень під час колективного перебування далеко за межами звичних, рутинних, робочих місць, згуртовує, надає сил і наснаги в подальшій роботі.

Саме тому керівництво УДКСУ у Бородянському районі приділяє значну увагу відвідуванню історичних та культурних місць на теренах України. Завдяки таким подорожам кожен працівник має можливість проявити себе не як системна одиниця, постійно виконуюча купу професійних обов’язків і завдань, а як особистість, в неформальній обстановці розкритись з нових сторін.

Колектив УДКСУ у Бородянському районі можна з впевненістю назвати активним, дружнім, енергійним, завжди готовим до нових пригод і відкриття себе світові. Завдяки невичерпному ентузіазму і винахідливості колег кожна з подорожей закарбовується в пам’яті низкою приємних моментів, смішних подій, дарує довготривалі теми для спільних спогадів. 

Однією з таких захоплюючих подорожей була мандрівка в Умань до парку Софіївка, національного скарбу України, шедевру паркового мистецтва. Парк славиться навіть за межами країни своїми алеями, гротами, скарбничкою рідкісних дерев та інших рослин, чудовими скульптурами. Софіївка повна озерець, джерел, водопадів. Це царство води, зеленої природи та казки. У куточках парку, у скульптурах та павільйонах відтворені персонажі давньогрецьких легенд та міфів.

Уманський державний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України є шедевром світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — початку XIX століть. Парк — це 154,7 га води, зелені, скульптури та архітектури. Заснований парк у 1796 році багатим польським магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким на честь дружини — красуні-гречанки Софії, і був подарований їй у день її іменин у травні 1802 року. Історія кохання цієї пари надзвичайно цікава, особливо постать Софії, далеко не однозначної «романтичної красуні». Тим не менш, завдяки чарам Софії і пристрасті графа, а також праці садівників, архітекторів і тисяч безвісних селян графів Потоцьких у світі з'явилося це диво — Софіївський парк. Парк розвивався і після смерті його засновників. У середині ХІХ століття він отримав назву «Царицин сад», і в ньому працював петербурзький архітектор Штанкеншнейдер — автор однієї з будівель Ермітажу, десятків особняків і храмів у Російській імперії. Це — період розквіту парку. Тут будується багато споруд: Головні в'їзні ворота, прорізається Головна алея, а парк з'єднується з містом першою мощеною вулицею, названою Садовою. «Епоха Штанкеншнейдера» доповнила «епоху Потоцьких», зробивши парк практично таким, яким ми бачимо його зараз. У 1859 році парк перейшов до Головного училища садівництва, переведеного з Одеси до Умані. Парк училища стає навчальною базою, збагачується його рослинний світ; із рідкісних видів рослин на площі близько 2 га створюється Англійський парк.
            Загалом подорож хоч і була дещо стомлюючою, але то була солодка втома від кількості поглинутої в себе первозданної краси і природної естетичності.

Не менш цікавою і пізнавальною виявилась подорож до музею народної архітектури та побуту в Пирогово, де за один день побували на Полтавщині і Наддніпрянщині, на Поліссі, Поділлі і в Карпатах, доторкнулися руками – у буквальному розумінні слова – і серцем до того сакрального простору, який творився упродовж віків поколіннями предків, котрий творить і живить душу людини.

Музей засновано в 1969 році, а в 1976 році він відкрив браму для відвідувачів. У багатьох країнах є подібні музеї, що показують туристам традиційний побут та етнічні особливості житла, але київський музей під відкритим небом – унікальний, в першу чергу тому, що всі садиби, представлені в експозиції, – важко назвати їх експонатами! – це не реконструкції, а справжні артефакти, хати звезені сюди з різних куточків України, щоб представити все багатство та розмаїття традиційної української архітектури. На кожній хаті є табличка з поясненням, з якого саме села привезена хата, а всередині відтворені інтер’єри, що відображають побут українців XVI–ХХ століть.

Створюючи інтер’єри, працівники музею намагаються підкреслити і особливості народних промислів та мистецтв, якими славиться той чи інший край. Наприклад, у гуцульській хаті можна побачити сирний промисел – мистецтво виготовлення фігурок з вареного сиру, яке можна зустріти лише на Гуцульщині.

Сталося так, що подорож припала на весняні свята свята, які пишно і традиційно святкуються в Пирогово за участю провідних українських колективів народної творчості та народних майстрів. В цей день проводилася ярмарка, на котрій колективом було придбано вироби народних умільців – від ляльки-мотанки і мальованих глечиків до вишиваних сорочок і гуцульських постолів.

Отже, колектив УДКСУ у Бородянському районі можна зрівняти з робочим механізмом, який постійного прагне культурного збагачення задля подальших успіхів і процвітання в роботі. Єдність думки й духу, тобто, створення команди - от рятівний еліксир для колективу, здобуття якого можливе лише за умови систематичного пошуку джерел для реалізації спільного дозвілля. Лише єдиний, здоровий, цілісний організм, здатний функціонувати повноцінно та  продуктивно.