Автор: Аліна Возна
«Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває, Той у
грудях не серденько, Тільки
камінь має. Як ту мову мож забути ? Котрою учила Нас всіх
ненька говорити Ненька наша мила ?»
Сидір Воробкевич
У дохристиянські часи наші предки 5 травня відзначали свято Красної гірки,
що символізувало зустріч весни. Цього дня влаштовували обряд зустрічі красного, тобто гарного весняного сонечка на високих місцинах, горах чи скалах. Адже існувало повір'я, що саме такі
місцини люблять
Боги. Красною гіркою у деяких
регіонах ще називали період від Хоминого тижня
до Юрія, що вважався найзручнішим для весіль, бо у цей час через повені ще не приступали до хліборобських робіт.
5-го травня за церковним календарем вшановують
ікону “Животворне джерело”. Саме
так у Києві 9 століть тому називали торговий шлях на північній околиці
міста. Хоча, можливо, більш відомою назвою цих Північних
воріт столиці була назва Дорожище
(Дорогожичі), бо тут
проходили торгові шляхи з Чернігова, Новгорода, Смоленська
та інших давньоруських міст.
За народним календарем у цей день вшановується пам'ять
апостолів Нафанаїла, Луки, Климента. У минулі часи помітили, що якщо 5 травня
вночі станеться заморозок, то ще 40 днів
вранці буде достатньо
холодно. Напередодні дня Юрія
(6 травня) святкували свято
«Ляля». Найкрасивіша дівчина
(Ляля) повинна була кидати
подругам вінки. Хто спіймає, ховає подарунок до наступної весни. З цього дня починали висаджувати картоплю.
Господині 5 травня колись садили цибулю, бо вважали це доброю справою і вірили, що
вона має вродити.
За церковним календарем 5 травня вшановують преподобного
Феодора, благовірного князя Всеволода у хрещенні Гаврила, апостолів Нафанаїла, Луку та Климента,
преподобного Віталія.
Іменинниками 5 травня є:
Гаврило, Віталій, Всеволод, Климентій, Феодор.
5 травня народились:
1836 — Сидір Воробкевич (Данило Млака), український письменник,
композитор, музично-культурний діяч
з Буковини.
1877 — Георгій Сєдов, російський та український полярний дослідник та гідрограф. Народився на Донеччині. Помер на дорозі до Північного полюсу.
1900 — Юрій Липа, громадський
діяч, письменник, поет, публіцист, один з визначних ідеологів українського націоналізму.
1919 — Борис Левін, український
та російський письменник.
1922 — Анатолій Дімаров, український письменник.
1931 — Микола Кондратюк, український
співак, педагог.
5 травня відзначають:
- Міжнародний день за права інвалідів
- Всесвітній день акушерки
Події 5 травня:
1581 — в Острозі (на
Волині) друкар Іван Федоров видав перший руський календар.
1921 – Коко Шанель у Франції вперше
представила парфуми “Шанель
№5”. Незабаром новинка стала лідером
продажів у світі.
1949 — у Лондоні підписали устав Ради Європи представники Бельгії, Данії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів,
Норвегії і Швеції (пізніше до Ради приєднаються Греція, Ісландія і Туреччина). Члени Ради заявили про те, що вони
сповідують принципи
верховенства законів та свободи.
Місцем перебування центральних закладів Ради вибрано місто
Страсбург. Відзначається як День Європи.
Це цікаво:
Про
калину. Калина – це прадавній
символ вогню, сонця. Її шанували в Україні
здавна, вважаючи священною. Червоні кетяги символізували молодість, здоров’я, кохання, вірність; цвіт – красу і вроду, дівочу честь; стиглі ягоди – материнство; опущені віти – тугу, сум; почорнілі
ягоди – горе.
Калину садили біля криниць, прикрашали
нею оселі, коровай, весільне гільце, дівчата заквітчували коси. На
могилах молодих людей, особливо козаків,
також садили кущ калини. Це означало неперервність життя, роду, нескореність козацтва, України.
Були і городні
та погодні прикмети, пов’язані з
калиною. Зокрема, коли зацвітала
калина, варто було починати сіяти гарбузи, кукурудзу і огірки Якщо
калина вже достигла, а листя
на ній залишалося
зеленим – це віщувало теплу
осінь; якщо ж кетяги починали рано червоніти – чекали холодної та ранньої зими.
Чи знаєте ви, що:
Свято Красної гірки, або Красної Лелі,
відзначалося саме тоді, коли, за спостереженнями старожитніх природолюбів, починав
цвісти ясен, а ще такі дерева, в яких цвіт і
листя з'являються водночас.
В Україні ще й досі
зберігаються старі урочища,
здебільшого високі горби, що називаються Красна гірка. Існувало повір'я, що в таких місцях, зокрема, на горах ховаються духи чоловічої статі: упирі,
перелесники, характерники, відьмаки. А на Лисій горі у трав'янистому
схові живуть відьми, чарівниці, мавки та русалки. Всі
ці духи люблять грітися біля вічних
вогнів «красних» дерев і справляти шабаші
на Радуницю-Проводницю, Красну гірку
та Навин день.
«Красними» деревами називали ті, в які Бог грому Перун потрапляв своїми вогняними стрілами-блискавками, здебільшого, це були дуби. Ці
дерева вважали священними, міченими рукою Бога і боялися Перунового вогню. Говорили, що «огонь святий мститься, як Його не шануєш». Жартувати з ним також не можна, і хоч пожежа
від блискавки — біда, проте, гріх
її гасити. Ще казали, що «на вогонь гріх плювати,
гріх його лаяти і проклинати!»
До «Перунового дерева» наші предки приходили всім родом зі старійшинами на чолі співати хвалу Богові першого весняного грому, воєводі війська небесного. Тут
юнаки показували силу, і звідти їх проводжали
на «січ криваву».
Тут же потім ховали загиблих на полі бою.
За матеріалами порталу «Рідна країна» (ridna.ua)