У церковному календарі 29 січня співпадає
з поклонінням чесним оковам апостола Петра. Це
свято встановлене на честь події,
описаної у книзі Діяння апостолів (12, 1—11). Близько 42
року апостол Петро за повелінням царя Ірода Агриппи був ув'язнений
за проповідь про Ісуса
Христа. У в'язниці він був зв'язаний двома
залізними ланцюгами. Вночі, напередодні суду над ним,
Ангел Господній, зняв із нього ці
ланцюги (вериги) й чудесно вивів його із в'язниці.
Оскільки кайдани в перекладі
на грецьку означають
«вериги», то в народі
цей день йменують Петром
Веригою. З ним не пов'язані будь-які обряди, хіба що заборонялося прати білизну.
Вважалося, що це останній день справжньої зими, а тому казали: «На Петра Вериги половина снігу, половина криги» чи «На Петра Вериги розбиваються криги». А ще підмічали колись: якщо цей день морозний, то літом буде спека.
Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і
на небі
видно зорі — бути врожайному
літу, а отже й щасливому року; якщо воно захмарене
— на неврожай і пошесть на худобу.
29 січня відзначають:
- День пам’яті Героїв Крут
Події 29 січня:
1805 — Підписано
Указ про відкриття у Харкові
Імператорського Університету,
другого за віком (після Львівського університету) університет сучасної України.
1918 — на залізничній станції
поблизу селища Крути 300 київських студентів 5 годин стримували 4-тисячну більшовицьку
армію Михайла Муравйова. У свідомості
багатьох бій під Крутами набув
особливого значення завдяки
героїзму української молоді.
Чи знаєте ви, що:
Цікаво
про стіл
У весільний
сезон, який розпочався з м’ясниць, батьки колись готували молодятам окреме обійстя. Найпершим у нову оселю заносили стіл,
обов'язково виготовлений з «чистих» порід
дерев – клена, ясена, липи або дуба. Стіл
ставили на покуті. Він уособлював родину.
Можливо, тому з ним було
пов’язано багато повір’їв і прикмет.
Зокрема, вважалося: наскільки
міцний стіл,
настільки ж міцна буде
сім’я; не можна сідати до столу у шапці або сідати на нього
зверху — чиряками обсипле; стукати ложкою по столу або класти на нього
ключі — сварка буде; сідати
на розі столу означало залишитися
на все життя самотнім.
Для кожного
у родині за столом було своє місце. Сідаючи
до столу, колись приказували:
«За стіл добре сісти, коли на нім є що їсти».
За матеріалами порталу «Рідна країна» (ridna.ua)